У цей прекрасний день ясний
Приношу я тобі вітання
А ці сніжинки що летять
Нехай дарують щастя та кохання
Мені казати ніяково нині,
Холоне кров від відчуття розлук,
Та я тримаю серце наче в скрині,
Від дотику твоїх жаданих рук.
Не забудь мене, пам’ятай мене,
Коли день мине, коли ніч мине.
Не забудь мене, пам’ятай мене,
Коли рік мине, коли й вік мине.
І згадаюся, і приснюсь тобі –
тільки ти люби, тільки ти люби!
Збережи зорю, що в долоні нам
тихо падала, зоре падала.
Не шукай мене – пам’ятай мене, –
Хай весна мине, хай зима мине.
Рястом я зійду у душі твоїй…
Не губи любов, пожалій!
І згадаюся, й повернуся я
у твої гаї, у твої поля.
До твоїх очей не пущу біди…
Тільки ж ти очей не одведи!
Прости, що йдуть непроханi дощi,
Що клени листя на асфальтi гублять,
Прости моiй нескоренiй душi,
слiпому серцю, що тебе так любить.
Прости за день, що нiччю догорiв,
Прости за роки, що вiтрами здуло,
В дощi рiчки виходять з берегiв
А осiнь листям землю огорнула.
I гарно хвилi повноводiй буть,
Землi спокiйно пiд листками спати,
А я тебе збиралася забуть,
Коли на серцi стало холодати.
Дивись на мене, як дощi на лiс,
Дивись на мене, як зима на лiто,
Та лиш нiколи мною не журись
i не клени перед жорстоким свiтом.
Не заставляй на вiтрi голосить –
Я пiд вiтрами безголоса пташка,
Прости, як можна цю любов простить,
Забуть не прошу,- забувати важко.
Втопитись у твоїх очицях –
Безмежнім океані я могла…
У безлічі чужих, незнаних лицях
Твоє шукала, але… не знайшла
Як раптом погляд серденько прорізав,
Він заспівав тоненьким голоском!
Перевернув в душі усяке й різне
І влаштував безжальний перелом…
Я зрозуміла – це ВОНА настала –
Фіаско чи тріумф – перша любов.
Вона із самої душі сльозу пускала
І стрепенала серце знов і знов!
Сльоза ж та корінь у душі пустила,
Не витягти його звідтіль тепер…
Глибокий, але ніжний шрам лишила,
А корінь болі так і не помер.
Пройдуть роки… забудуться по-троху
Твої безмежні сірі ті моря.
Ми зробим в різні боки кроки…
Наш шлях освітить із небес зоря
Як раптом серце знову запалає!
Той корінь пустить пагінець новий
Тебе іще сильніше покохаю!
Той сон обом нам стане дорогий…
Життя Без кохання
Життя без любові
Це небо без сонця
Це небо без зоре
Життя неможливе
Воно не існує
Коли наше серце
любові не чує!
Я кохаю тебе!!!
Ти став частинкою мого життя.
З тобою всі пов’язані думки.
І як захочу залишитися одна,
то вже не зможу,
Бо зі мною завжди ти.
Ти у думках моїх,
і в своїх снах я бачу твої гарні очі.
І моє серце у твоїх руках.
Та бути на одинці я не хочу!
Чому ж ти іноді не розумієш,
Що я кохаю лиш тебе?!
Робити боляче – я знаю, ти умієш.
А я і подумки не зраджую тебе.
Я житиму із думкою про те,
Що зможу залишитися собою.
Та вже ніяк не зміню я одне –
Що я живу, і житиму тобою!
Я КОХАЮ ТЕБЕ, а ти навіть не знаєш …
Нестерпно страждаю – не відчуваєш …
Я прийду – не зрадієш …
Я піду – не помітиш …
Я КОХАЮ ТЕБЕ, чому ти не розумієш?
А як тебе тепер забути?
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути
Я ще ніколи не пила.
Такої чистої печалі,
Такої спраглої жаги,
Такого зойку у мовчанні,
Такого сяйва навкруги.
Такої зоряної тиші,
Такого безміру в добі!…
Це може навіть і не вірші,
Кохання кинуте моє тобі.
