Вірш коханій дівчині


А жінка в світ приходить для любові
Любити ляльку доки ще мала
Любити маму поки підросла
А тільки –но, як ступить за поріг
Любити небо і м‘який моріг.
Дім батьківський і квіти чорноброві
Бо жінка в світ приходить для любові.
Росте вона, ростуть її роки
Ростуть її і радості й надії
І от приходять роки молодії
По світу вже вона не йде – несеться !
Уважно прислухається до серця
Щоб в шумі літ і в шелесті дібров
Почути, що прийшла її любов
Ота любов, що перша і остання
Такої ще ні в кого не було !
І ти щаслива в серці в тебе рай
І відшумів весільний водограй.
І попливли літа, літа, літа….
Усіх годуєш, хоч сама голодна
І часом нерви стримати негодна
Та будеш захищати, як в бою
Оту сімейну каторгу свою.
І попливли літа, літа, літа…..
А що ? Якби усе почати знов ?
Оце той борщ щоденний – це любов,
Сорочка чисто випрана – любов
І очі діточок ясні – любов.
Все так було б, якби почати знов !
Жіноча доля в світі – це ЛЮБОВ !


Добра моя господине,
Шлю вітання я тобі,
Хай усе погане згине,
Ти живи лиш у добрі.
Все для тебе зроблю, мила,
Зірку з неба досягну,
З дна морського візьму перли,
Бо лише тебе я люблю.


Дві речі між людьми найбільшого вартують,
Життя й кохання – тіло і душа.
Без духа тіло – прах, його вітри роздують
Й знаку не стане, заросте трава
Так без кохання і життя тьмяніє
Як лист осінній піде в небуття
Щасливий той, хто зрозуміть зуміє
Що лиш Любов – продовження життя.


Де ти, де ти, моє небо!
Землю снігом вкрило…
Полетів би я до тебе,
Та обмерзли крила!
Почуття пломеніють, як ватра…
Так бувало вже з кимось, колись.
Хай світанок запізниться завтра,
Ми з тою піднімемось ввись!


Час осліплює очі щоночі,
Та кохання — воно не сліпе…
Серед ночі, як очі дівочі,
Знов і знов виглядає тебе.


Людям сняться сині гори,
Мені ж твої очі
Людям хочеться багато,
Мені ж тебе доста.
Хочеш стану я росою,
Тільки умивайся
Хочеш ніжки поцілую, та не наглумляйся.
Ти прилинь, моя голубко, з далекого краю.
Обніми мене, як вмієш, так тебе чекаю.
Пошепчи мені тихенько своїми устами,
Поцілуй, а ти це вмієш – сильно, до нестями.


Кохана, дай мені любові
В важку хвилину на підмогу,
Наснаги дай мені в роботі,
В імлі знов покажи дорогу,
Дай краплю радості в скорботі,
І силу дай, і дай любові.


Мене ти любиш…
А чи любиш, мила?
Чи тільки губиш
Серденько моє?
Воно без тебе
Ніби й не живе,
А так лише,
Існує потихеньку,
Візьми його в долоні
Моє серденько.
Знов оживе відразу.
Тільки ти
Його лиш дотиком
Холодним
Не згуби.