Вітання для коханої


— Ой, ми з тобою — наче діти.
Для нас горланять солов’ї…
До ранку б так отут сидіти…
Але чекай, дай зрозуміти:
Мої це ноги чи твої?


Пройдуть роки… забудуться по-троху
твої безмежні сірі ті моря.
ми зробим в різні боки кроки…
наш шлях освітить із небес зоря
як раптом серце знову запалає!
той корінь пустить пагінець новий
тебе іще сильніше покохаю!
той сон обом нам стане дорогий…


Рядки мої-не вихваляння,
Це лиш краплина у ріці,
Що лити треба без вагання!
Тобі безцінній, – лиш Тобі!!!


Ким є людина без кохання – кораблем з розірваним вітрилом, птахою із зламаним крилом в чужім краю, поетом, що згубив рифму, самотнім пілігримом, який заблукав на півдорозі між життям та вічністю.
Ти є вітрилом мого корабля
Кохання крилами для мене стало,
Ти Муза, пілігримова зоря
Ти є усе чого мені так бракувало.


Моя душа як сад весною
До сонця квіт свій простягає,
Вона лиш сповнена Тобою
Життя у собі відчуває!


Хай сонечко світить,
І пташки співають,
Душа квітне,
Жабки стрибають!
Нехай твоє життя буде таким теплим, як сонечко, таким мелодійним, як спів пташок, таким пахучим, як квіточки і таким активним, як жабки!


Будь собою розквітаючи весною,
Смійся травневими зливами,
Пробіжися калюжами вразливими
Засумуй над скреслою кригою,
Розвій тривогу з відлигою
Поцілуй вітерець розхристаний
Помандруй до далеких пристаней
В серце чиєсь увірвись блискавицею
Віддяч за кохання росу сторицею
Погляд коханий забери зі собою
Наповнюй цю землю красою!


Тепер не знаю куди йти,
стою, повітря хапаю ротом,
i вже в мене нема мети,
неначе паралізувало током,
ще вчора летів немов на крилах,
щоб посмішку її побачить,
сьогодні i кроку зробить не в силах,
нічого мої почуття не значать,
спустошена, скалічена душа,
холодна i люта там зима,
безвихiд там i темнота,
а на очах бриньчить сльоза,
від болю що серце навпіл крає,
бо в ньому любов жива,
і серце ще не знає,
що ця любов випита до дна,
яскрава зірка її згасає,
а воно дурне чіпляється за неї,
із грудей рветься,
не може жити без неї,
безжалісно за неї б’ється
i кров’ю умивається, за нею,
не можу вирвати я любов із серця,
що спричиняє нестерпний біль,
занадто близько я до серця,
кохання це пустив,
занадто глибоко в душі,
живе надія в самоті,
занадто щось стискає груди,
рвуть серце почуття занадто люті,
не можу я тепер йти,
стою, хапаю повітря ротом.