Вірші про кохання


Бувало так – нікого бачить не бажав.
Душа моя неначе у ночі блукала.
Бувало так, я щось хотів й не знав.
Вона також не знала що шукала…
Я думав – все, немає щастя у краю,
Коли душа не знає що шукає.
А інші ходять наче у раю.
Про сум, здається, і не знають.
Але одного разу ідучи кудись.
Пам’ятаю, день це був чи вечір,
Мої думки неначе розбрелись
З поміж людських й автомобільних течій.
Я помічаю очі ці чудові.
Красиві., наче квіти у саду.
Уста, які ще, мабуть, не були в любові.
Без їх смаку я в сіті пропаду.
А ці уста – немов бока вина,
Красивий колір, що відійма мій розум.
Я пригубляв вино це кожен день з повна,
Оберігав би цю прекрасну лозу.
А очі ці … Далекі зорі.
В душі моїй вони що наймиліші.
Я б споглядав на них лиш на високій горі.
Бо мерехтять вони там яскравіше.
І зрозумів я що до сеї миті,
Не жив, а просто – існував.
Думки мої не тим були сповиті.
А відповідь проста – я не кохав.
Тепер, куди б я тільки не пішов,
Про що б я тільки і не мріяв.
Мене твій погляд всюди би знайшов.
А проти нього я б ніщо не вдіяв.
Тепер я б в радості жив кожен день.
Її б я щастям задаровува з повна.
Співав би я, веселих тих пісень.
Та от біда – не поміча мене вона.


Твій голос – наче музика дощу,
Живе у серці і бентежно грає,
Здається в світі кращого не має,
Ніж надивитися на тебе досхочу.
Твоя поява – сонце серед ночі,
Що крізь туман промінчиками б’є,
Так щастя пробивається моє,
Бо серце, мов троянда пити хоче…


Чи скаже хто, чи є любов чи є кохання?
А чи лиш брехня й гіркий обман.
А в результаті плач, тяжкі страждання.
І різних спогадів густий туман.
А те що називається прощання.
Те сумом повнить в грудях пустоту.
Й лягає попелом на згорищі кохання.
І нищить наші душі й доброту…


Чому ти не поруч?
Чому не зі мною?
Чому віддаляєшся
знову і знову?
Чому розлучила нас
доля безсильна?
Чому не звела нас
любов невгасима?
Чому я не можу
тобі прошептіти
Три слова простих…
І навік полюбити!
Частинку любові
Тобі залишити?
Скажи, ЧОМУ?


Щодня даруєш ти чарівні квіти.
на них прозорі капельки роси,
по пелюстках вони збігають наче діти
і падають додолу як німі.
І запах солодкавий вабить душу,
червоний колір сяє наче кров,
мій подих завмирає і що миті
я думаю, що це прийшла любов!


День і ніч так минає непомітно
Я люблю, і для мене це незвично
Може ти мене причарував,
ти скажи, де зілля?
Може, моїм ангелом ти став?
Так, моїм ангелом ти став!!!
Ти один, наче сонце наді мною
Поцілуй і забери мене з собою
Я для тебе зорі всі зберу –
хай вони для тебе сяють
Ти єдине щастя на землі
Моє щастя!
Я в світі кращого не знаю і не знайду
Я кохаю лиш тебе, тебе, тебе!


Сказала ти, промовила лиш чутно
І капнула сльоза на слово “прощавай”.
Душа його здригнулась каламутно,
Він знав, що прийде час залишити твій рай.
Цілунок спогадів нагадує про ночі,
Забудеш ночі – пригадаєш дні,
Коли в його побачиш свої очі
Знай він прийде, він все віддасть тобі.
Ти знов одна, в кімнаті сни літають
І магія думок торкається щоки.
Тут спогади живуть, вони тебе кохають,
Вони минуть та перш пройдуть роки.


Багато ніжних слів звучало в адрес твій.
Багато чула ти обіцянок, признань в коханні.
Як говорю це я, повір це голос серця мій,
Не хочу я щоб ти відчула смак страждання…