Надобраніч кохана


Даруй мені своє кохання,
Даруй себе, даруй любов,
Даруй увечері і зрання,
Даруй опівдні знов і знов.
Даруй навік той скарб безцінний,
Тримати його в руках своїх,
І в щасті, майже Богу рівний,
Я ниць паду до ніг твоїх.
Надобраніч, моя кохана.


Лежу я тут і засинаю
свою ковдру обнімаю,
але хотілось б навпаки
щоб замість ковдри була ТИ.


Я спати хочу, але не спиться…
Все швидше й швидше серце б’ється…
Ні, воно нічого не боїться,
А лише стрибає і сміється!
Бо думаючи лише про тебе,
Воно немов би відлітає в небо!
Так само коли я з тобою,
З твоєю ніжністю, турботою й красою,
Немов би поринаю в казку,
А головні герої – я і твоя ласка…


Хай сон твій буде самим милим,
Прекрасним, радісним, красивим!
Щоб тільки вранці ти проснулась,
Ти дуже мило посміхнулась!!! 🙂
Кохаю тебе!


Хай всі щасливі дні твого життя,
Зірками сяють у нічному небі.
А радісне і світле майбуття ,
не у вісні, а на яву прийде до тебе.
Надобраніч, кохана!


Хто любить – ризикує ніколи не пізнати взаємної любові. Мабуть, я ніколи її не пізнаю. Моя любов – це моя кара за все те погане, що я зробив і що зроблю. Це моя посмішка і мій біль. Це моє щастя і моє горе. Це моя радість і моя печаль. Це мій бог і мій диявол. Це моя надія і моя смерть. Шкода тільки, що посмішок, щастя, радості, бога і надій набагато менше, ніж болю, горя, печалі, диявола і смерті. Я сотні разів помирав, та це було не смертельно, бо у мене є надія, маленька, наче крапелька нікотину, яка вбиває навіть коня. Це моя хронічна хвороба, від якої ніколи не знайдуть ліків. Це риса у моїх очах, яку не видалить жоден хірург. І лікаря мені не потрібно. Час лікар? Він загоїть рани. Але шрами залишаться, і вони мене навряд чи прикрасять. Я готовий віддати заради своєї любові все, що маю, а чого не маю – готовий дістати. Я готовий робити божевільні речі. Я готовий змінити себе. І не має значення, що казатимуть інші. Не має значення, що моя любов скаже “забудь про мене, я не Та, а ти не Той, я не така, як ти думаєш”. Я знаю її краще, ніж себе. Краще, ніж десять заповідей. Бо вона мій сенс, моя сила тяжіння на цьому світі, питна вода для моєї душі, моя вічність і моя миттєва смерть. Я завжди любитиму тебе…


Я дарую тобі надвечіря
Літом соловїним оповите
Запах голубої матіоли
І світанки росами омиті.
Я дарую тихий шепіт ночі
І троянду в срібному світанні
Я бажаю, ні – я просто хочу,
Щоб збулись усі твої бажання.


Моя любов до тебе не згасає!
Промінням сяє у твоїй красі.
Мов місяць у тумані виринає,
І мовби осінь постає в пітьмі.
Чарівні сльози капають невпинно,
з небес зривають листя в забутті
Моя любов мов чарівна перлина
загублена в троянди красоті.
Бо ти наповнюєш моє життя собою,
І лиш тобою я живу!
Твоє кохання збережу довіку,
І щастя наше в серці пронесу!
Надобраніч.