Надобраніч


Наскільки риси-ніжні, щирі,
Така жіноча і палка!
Щей очі ангельські вродились,-
Мабуть, Такої вже нема!


Не повіриш: я не засмучена.
Посміхнися: не ображаюся.
Знаю я – моє серце змучене,
Та не бідкаюсь і не каюся.
Не повіриш: я не змінилася,
Все така ж чудна та закохана…
Пам’ятаєш, як я дивилася
Перелякано і сполохано?
Так, звичайно, я помудрішала,
Але час душею не бавився,
Неможливо це – стати іншою, –
Хай би ще сто років наклалося!
Не подумай. Я не забула –
Кожен порух твій пам’ятаю,
Кожну мить, що як сон минула,
Я щоночі назад вертаю.
Вірю: наша любов – освячена.
Я вітаю тебе з весною!
Не „прощай” кажу – “до побачення!”


Ти залишив мені на пам’ять
Ту музику, що в небі грала,
Коли ми серед хмар літали,
Разом щасливі до безтями.
Вона звучить у моїм серці
Мінорним відгуком кохання,
І птахом зраненим бажання
Моє приречене несеться.
Небесна музика любові –
Вона луна в мені щоночі,
Коли до мене сон не хоче
Приходить, знов грає, знову.
І розриває сіру тишу,
І підійма чуття угору,
І розчиняє у просторах,
І ніжністю мене колише…


Зацілуй мене,
Залюби мене –
Там, де хороше,
Там, де ніжне все.
Ти заграй мені,
Заспівай мені,
Закричи мені –
Всі слова земні,
Щоб було, як вві сні,
Де ми вдвох одні.
Обійми мене,
Приголуб мене,
Доторкнись до губ.
І упав твій чуб
На лице моє,
І в руках притих,
Притаївсь, приник
До грудей моїх,
Біля серця ліг.
Як в колисці ми, –
А навколо сніг.
І гойдає сон
Край моїх вікон,
Край твоїх вікон –
Мріям в унісон –
Ночі рубікон.


Не проси мене: Люби!
Я любити не навчилась …
У моєї доброти
Вверх бере наївна щирість.
Не кажи мені: Пора –
Це звучить, немов покора …
Не примушуй – не раба,
Не шуканням грошей хвора.
Не печаль бурхливу кров.
Бережи останнє слово,
В нього доказ – без основ –
Час поняття тимчасове.
Я – і радість, і печаль,
Ти ж, напевно, з цим змирися.
Не шкодуй, коли не жаль,
І як жаль, то не журися …
Як підеш – звичайно йди.
І назад не оглядайся,
Щоб не було більш біди –
Полюбить не обіцяйся.
Мрій, надійся – все ж мовчи,
Будь і тихим, і шаленим.
Тільки вірити навчись
І чекати ще на мене …
Будь відвертим, як дитя.
Зрозуміти й пояснити
Треба вміти це життя.
Треба вміти і любити,
І прощати, й берегти
Кожен дотик, кожне слово …
Треба вміти віднайти
Щастя твоє кольорове …


Ти впертий й надійний.
Ти люблений і любий.
Реальний й трошки мрійний.
Нестриманий до згуби …
Ти – сонце серед грому,
Ти – місяць серед ночі.
Ти все, що мені треба.
Ти все, що я так хочу.
Надобраніч любий…


Дивлюсь у твої очі
І бачу там я світло…
Ці очі, як ті зорі,
Як сонце влітку гріло.
Дивлюсь у твої очі
І я маю бажання,
Бажання в дні і ночі
Боротись за кохання.
Боротись буду завжди,
Якщо ще буде сила.
Якщо ще буде ласка,
Яка давала крила.
Якщо ми будем жити
З надією любові,
Тоді усі страждання
Зникатимуть поволі.
Якщо ми будем жити
За вірність і довіру,
Тоді завжди будемо разом,
Без тебе ж я загину.
Дивлюсь у твої очі
І бачу там я світло…


Зійди до мене зіркою із неба,
Вві сні явися, в маренні прийди,
Тільки не клич, і не зови, не треба,
Не треба слів, ти руку протягни.
Лиця торкнися перстами своїми,
У очі глянь. Напитися води,
Дай із долонь. Розсунь руками стіни,
Що стали поміж нас, а потім лиш – люби.
Надобраніч, мій коханий.