Скучаю


Коли гуляє дощ по стріхах,
Згадаються мені ті дні,
Коли була в твоїх обіймах
Аж до останньої зорі.
Наші шляхи вже розминулись…
А за шибками “дощ бубнить”
І тільки часті есемески
Розкажуть, що серце “болить”.
Як день проходить і стає минулим
Так пролітає все наше життя.
І як сказав один із класиків:
“Ніщо не вічне – вічні почуття!”


Сніг пролітає повз вікно.. за ним так холодно і темно,
в душі ж у мене лиш тепло і це, мабуть, вже не даремно.
Хотів би я щоб Ти почула, як серце в глибині кричить,
як йому хочеться гукнути то слово, що в думках сидить,
та ти далеко мов та зірка, що так високо в небесах.
Нам залишається… лиш переписка у віршах….


Забудь мене, мене залиш,
Лиши в обіймах ночі.
Не муч ти серце молоде,
залиш на завжди заплаканії очі.
Моє серце для іншого живе,
Іншим мріє й дихає воно.
Прошу не муч мене,
Залиш на завжди.
Ти в житті кращу мене
Собі дівчину знайдеш.
Без мене краще жити будеш.
ЗАБУДЬ, ЗАЛИШ МЕНЕ!!!!


Небо у темні хмари одіте.
Дощ свою музику гра.
Ти дома одна, ти одна.
Ти згадуєш усе що було.
Згадаєш і школу, і друзів
Та основне ти згадаєш Його –
Веселого, доброго, ніжного.
Згадаєш ті миті життя.
І тихо сльоза упаде.
Ти стараєшся забути те,
Та в серці любов не помре.
Поплачеш. Дощ перестане.
Сонце вийде з-за хмар.
Ти сльози утреш, усміхнешся,
А душа від болі ридатиме.
Почуєш. Побачиш. Згадаєш.
І знову захочеш вернути той час:
Коли у житті була радість,
Коли день здавався миттю,
А рік тільки днем.
Та не вернеться! Не проси!
Почуєш – вдай, що здалось.
Побачиш – усміхнись, промовчи.
Згадаєш – не плач, не вернеться.
Не проси! Не проси!


Чекаю…
Осінніми мокрими вечорами,
Ночами бездонними,
Роками і віками
Чекаю…
Березня раннього цвіту розмаю,
Ластівок першу закрилену зграю…
І того єдиного слова КОХАЮ!
Чекаю…


Душевного тепла та спокою хотілось
Кохання щирого і радості без меж
Та марно я на тебе все надіюсь
Життя десь зникло і я теж.
Ти зачерствів. Ти розумієш???
Тебе немов нема,
І щось поправити навряд чи ти зумієш
Ще трішки та зачерствію я сама.
Боротись із тобою важко
Та й знаєш немає більше сил
Та певно вже тобі не важно
Мені б хоч пару крил …
Я б полетіла там де щастя,
Я полетіла там де сміх,
І може тобі тоді здасться
Що я найкраща від усіх …


Хотіла все забути… вдавала що не дбала,
Думала пройде… біль в серці мине,
Так не вийшло… до болю привикаю,
Тебе я ще кохаю і не забуваю,
Твій номер удалила, але ще пам’ятаю,
СМС-ки постирала, але не забула,
Фото заховала, все таки ще маю.
Медведика тримаю, з ним я засинаю.
Голос твій почути, все ще сподіваюсь,
Зустрітися з тобою, надія не згасає,
З тобою бути та й тебе відчути – в думках я літаю,
Тебе забути, залишається мені.
У тебе вже є інша, вона тебе “кохає”,
Яка б вже там не була – почуття кожен з нас має,
Шепоче тобі в вушко “нікому тебе не віддам”,
Засинає поруч з тобою, з надією що любиш.
Тебе не зрозуміти і не розгадати,
Для тебе ця любов як ще одна ігра,
Кажеш що кохаєш, потім забуваєш і до іншої ти тікаєш.
Надіюсь любиш ти її, і серце не розіб’єш
Одну самісіньку не покинеш.


Ти знаєш біль нестримна сила
Не можу більше так!!!
Чому тебе я полюбила?
Щоб мучитись тепер так-сяк
Розбитись хочеться об скелю
Втікти від всіх навік
І загубитися душею
Щоб ти дивитися не зміг
Не зміг дивитись як я плачу
І тішився життям своїм
Бо я нічого вже не значу
Не значу… у житті твоїм.