Тобі завжди я говорила
У наші перші вечори.
Якщо не буду я з тобою,
Не буду жити взагалі.
Я не боюсь йти з цього світу,
Я не боюсь пекельних мук.
Я на землі боюсь лишитись,
Без тебе, без твоїх гарячих рук.
Сталось так, що розійшлися,
Мене залишив ти одну.
Тебе я втратила на завжди,
Собі я цього не прощу.
Нехай роки біжать рікою,
Нічого ти не забувай.
Я прошу тебе мій милий,
Про нас про мене пам’ятай.
Ти пам’ятай про ту весну,
Коли уперше ми зустрілись.
І як у двох юних серцях,
Кохання перше зародилось.
Ти пам’ятай мій тихий погляд,
Ти пам’ятай вогонь в очах.
Нехай мій образ, моя постать.
Живуть завжди в твоїх думках.
Твоє пусте, холодне серце,
Моя любов хай зігріває.
А білий день і темна ніч,
Тобі про мене нагадає.
Сиджу в кімнаті я одна,
Пишу прощального листа.
Останній лист в моїм житті,
Був адресований тобі.
Якщо ти бачиш ці рядки,
Якщо уважно їх читаєш.
То більш мене ти не шукай ,
Бо все рівно не відшукаєш.
Мене нема вже в цьому світі,
Я вже ніхто я тільки прах.
Я не змогла без тебе жити,
Моя душа на небесах.
Себе й життя я погубила,
І тяжкий гріх мені нести.
Та краще так ніж в муках жити,
Благаю Господи прости.
Пройдуть години дні роки,
Пройде життя як за хвилину.
І там на білих небесах,
Тебе коханий я зустріну.
Якщо на вулиці гроза
І дощ по льє як із відра.
Це я так милий гірко плачу,
Коли з тобою іншу бачу.
Плаче серце і душа,
І кожна капля це сльоза.
Дась у далині я чую голос твій
І він так ніжно шепоче мені
Думки всіх моїх мрій.
І мені хочеться летіти
У блакитину вись…
І десь там тебе зустріти,
Як було колись.
Але колись – це не сьогодні,
Бо забула я, що ти тепер не мій
А я давно вже не твоя.
Забула, й те що було.
Забула, те що є,
А також я забула,
що ти – ЖИТТЯ МОЄ!!!
Доля нас звела і розлучила,
Я знаю, ми ніколи не будемо разом.
Мене біль сердечна мучила,
І мучитеме, бо ми не разом.
Чому, так буває? Навіщо доля це робить?
Знайомить і розлучає людей,
Адже, цим самим, вона людину губить.
В житті ж не має, як у казці фей!
Які зведуть знов дві душі, дві половинки,
Які кохають, але не разом.
Важко в цьому світі жити,
Щоби не кохати,
А ще важче-кохати
І коханою не бути!
Були разом, були поруч,
Але стали чужі і далекі.
Вже не буде бажаних зустріч!
Розставання такі нелегкі…
“Я люблю тебе! А ти?”
Каже дівчина коханому.
“А я вже ні. Прости!
Розстались ми тому…”
Відповідає хлопець їй.
І сльози блищать на очах,
І світ сумний, невеселий
В красивих, юних роках.
Сидить вона дома. Сумує.
А за вікном вже весна…
І слів кохання не чує.
Другому подобається вона!
Але нінащо вона не зважає,
Живе тільки минулим коханням,
Хлопця не помічає,
А він вже горить бажанням:
Обняти, поцілувати,
До грудей свої притулити,
Слова кохання сказати
І разом з нею жити!!!
І буде все як він хоче!
Змириться дівчина з всім.
Також вона захоче
Бути з ним, одним!
І будуть вони разом
Довгі,довгі роки.
Сваритися будуть часом,
Але не розлучатися ніколи!
Примітка: Присвячується Юрченко Олександрові!
Знай — я буду тебе кохати за будь-яких обставин!
Ти моє вічне!
P.S. Чому ми такі дурні?!
Не питай мене нічого,
Не проси – я не скажу.
Лиш віддайся в руки долі –
Вона тебе не підведе.
Не збирай в долоні смуток –
Я його не донесу.
Лиш всміхайся моїм очам –
Я тебе завжди знайду.
Не нанизуй сльози у намисто –
Я перлини розгублю.
Лиш поринь у небо чисте –
Я до тебе прилечу.
Не кажи мені: “Прощай…” –
Це звучить немов покора.
Лиш зорею зустрічай
І я у сни твої прилину.
Не журись, якщо щось втратиш –
Інше – краще – віднайдеш.
Треба вміти і любити, і прощати –
Зрозумій, таке життя.
Полети туди, де щастя,
Полети туди, де сміх.
Як захочеш – буду поруч,
Але я не краща від усіх…
Раніше бігав я дворами
А зараз ходжу як чумний
Ти мабуть бавилась ляльками
А зараз хлопцям в серце б’єш
Ти ходиш як граційна леді
І в очі дивися не всім
І якісь бісики пускаєш
І мені спати не даєш
Тобі лиш треба не багато
Ти вип’єш кави і підеш
Підеш дивитися на очі
Але то очі не мої.
“Все у руїнах…”
Тремтилива мить
Ввірвалась в серця стіни,
Ти свій залишив смуток
На моїх частинах…
Ми відчували душі,
Що прагли до кохання,
Та тишина думок
Заблокувала мозок.
Ти не кохав її…
Я це зрозуміла вчора,
Коли в твоїх очах просвітли –
Туга і журба за мною.
Ти шкодував за нас,
Але час проріс життя.
Все у руїнах… Серцям –
Недоля сподіватись!!
Не треба обіцянок, не треба і пробачень
Якось черствію я
Пройшов солодкий час побачень
Пройшли 2 роки з того дня
Ти обіцяв шовкове небо
Ти обіцяв дощі з перлин
Та вже нічого нічого нам не треба
Ти вибиваєш клином клин
Ти пам’ятаєш ніжні квіти?
Які ти дарував мені
Тепер не милі мені в світі
Підсніжники… такі гіркі
Гіркі сльозиночки біленькі
В долоні буду берегти
І все надіятись серцем
Можливо змінишся ти.
