(ім’я), вітаю!!!
Кажуть, що подружжя – це поєднання двох однокрилих в один політ!
Нехай ваш буде – якнайдовшим і лише за попутнім вітром!
Улюблена, вічність ціла пройшла
З тих пір, як нас приголомшив
Крилатий лучник.
І в цей день хочу я побажати
Щоб було все як у минулому.
Тільки краще!
Прийміть від мене привітання – найпалкіші,
А з ними побажання – найщиріші –
Добра, поваги, злагоди, любові,
Багатої на щастя долі!
Хто як любить?
Кухар любить гаряче, пожежник – полум’яно, фотограф – моментально, кондитер – солодко, годинникар – похвилинно, адвокат – красномовно, банщик – жарко, рибак – холоднокровно, бухгалтер – обачливо, студент – платонічно, спринтер – стрімко, лікар – смертельно, божевільний – шалено, а дурні, на зразок мене, люблять міцно і вірно.
Так вип’ємо за любов!
Жив собі Ліхтарик. Звичайнісінький такий Ліхтарик,
який вмикався о шостій годині вечора, а вимикався о шостій ранку.
Зі своєї висоти освітлював вулиці та знав усі таємниці міста.
Удень його обпікали люті морози, пекло сонячне проміння, били дощі та бурі,
знущалися з нього вітри, та він не переставав служити людям.
Завжди виглядав підтягнутим і молодим. – Чому? – А тому, що був закоханий у Зіроньку.
І як тільки вона з’являлась на небосхилі, то зігрівала його своїм теплом і увагою.
Ліхтарик терпів усі негаразди і жив надією, що ось-ось знову надійде хвилина зустрічі.
Заради того варто жити. –
Тому я пропоную підняти келихи за почуття, що поєднало Ліхтарика і Зіроньку. – За кохання!
Один фермер якось раз виходить на ганок і скаржиться, що як тільки він починає сипати корм для птахів, півень тут же кидає топтати курок і приймається клювати частування. Фермер постояв, позітхав, похитав головою і сказав:
– Не дай Бог так зголодніли.
Так вип’ємо ж за те, щоб ні за яких обставин ми не забували про любов і про наші чоловічі обов’язки!
Стали якось раз в одній компанії обговорювати, що таке любов. І виникла версія, що любов – це не що інше, як хвороба. Але лікар заперечив:
– Ні, це не хвороба, тому що виділяється дуже велика кількість енергії. Тоді вже швидше це робота.
Художник подумав і сказав:
– Ну яка ж це робота? Адже все зовсім не так. Я думаю, це мистецтво.
Був серед них мистецтвознавець. І він, втрутившись у суперечку, заперечив:
– Та ні ж. Мистецтву потрібен глядач. А це відбувається один на один. Скоріше це процес.
Адвокат з ним не погодився:
– Який же це процес, обидві сторони задоволені, чи не так? Це не що інше, як наука.
Тоді постає старенький, ледь стоїть на ногах академік:
– Яка ж це наука, якщо будь-який студент може, а я, ректор вузу, не можу!
Так давайте піднімемо келихи за цю хворобу, це мистецтво, цю роботу, цей процес і цю велику науку – науку любові!
І жив чоловік, і був він нещасливий. І все, що б він не починав у житті, все закінчувалося невдачею, провалом або поразкою. І куди б не пішов цей чоловік, його завжди чекали втрати, біль і розчарування. І одного разу у хвилину розпачу він звернувся до Бога і запитав його:
– Як довго я маю терпіти все це, Боже?
Нічого не відповів йому Бог, тільки маленький сонячний промінчик раптово пронизав свинцеві хмари і відбився в дівчини, що йшла йому назустріч. І їх очі зустрілися. І вони застигли уражені. І їх серця вразила любов…
Так давайте ж вип’ємо за те, щоб завжди опинятися в потрібному місці в потрібний час!
