Привітання воїнам АТО


Коли поранена Вітчизна,
Коли на мушці кожен з нас,
Цей ювілей звучить як тризна
Чи, може, наш останній час?
Весь люд, обурений, лютує,
Сам Бог гукає з висоти:
— Росія, пушкінська Росія,
Чи з глузду зсунулася ти?
Ген вертольоти ріжуть простір,
Прасують море кораблі…
Це прибули до нас у гості
При автоматах москалі?
Ген бетеери мчать по трасі,
Й питають “сестри і брати”:
— Росіє, так невже Тараса
З неволі викупила ти?
Хотіла так чи не хотіла,
Та прихистила Кобзаря.
Відтоді запалахкотіла
Над Батьківщиною зоря.
Відтоді, доповісти мушу,
Нам не страшні чужі полки,
Бо Україна має душу,
А їй судилися віки.
Душа ця світить-сяє досі
І нам дає чудовий гарт:
[Хай зарубає це на носі
В Кремлі новий пан Енгельгарт].
Отож сьогодні світ весь визнав,
Як нам підказує єство:
— Ні-ні, цей ювілей – не тризна,
Душі поета торжество.
П. Ребро


— Сину, іде війна!
Стогне земля з яворами.
Сину, що буде з нами?!
— Мамо, ніхто не зна!
— Сину, летять літаки,
З неба летять у вічність…
— Мамо, ще буде січа,
І обеліски, й горбки…
— Сину, моє дитя!
Мріє моя єдина!
— Мамо, ти в мене одна!
Ти – це моя Україна!
— Мамо, іду… Прости…
— Візьми собі хрестик натільний.
— Мамо, все краще – ти,
Світ, що любити навчила!
— Сину, моє дитя!
Боже святий, відпускаю…
Бо Україна одна
У серці з краю й до краю.
Любов Геньба


Коня жінки в спромозі зупинить,
Вогонь й вода – то вивчені стихії.
І мідні труби не такі страшні…
Якщо ви поруч, дорогі мужчини!


Не кожне зерня може стати плодом.
Не кожна капелька попаде в море.
Не кожен вітер стане буревієм.
Не кожна хвиля може стати штилем.
Не кожне слово в пісню попаде.
Не кожна правда може стати болем.
Нехай слова, що ми тут написали.
Про збуті та не збуті справи.
Вас у житті завжди минали.
Всі помисли завжди ставали.
На добро, на щастя, на любов!
Грошей побільше щоб завжди ставало!
І захищати Ви не розівчились,
Все те, заради чого народились!
Наснаги, сили та любові,
Вам до життя та до “лихої” долі!
Здоров’я в поміч, щастя в порятунок!
Дай Боже, довгий вік усім Вам у дарунок!


“Что за слово такое – война?”
Что за слово такое – война?
Что представляет собою она?
Наверное, там, где гибли люди.
Наверное, там, где ломаются судьбы.
Там, где разруха и множество боли.
Там, где сражались за право на волю.
Там всюду руины и множество боли.
Там множество тел неизвестных на поле.
Там всюду стрельба, разрывы, огонь.
Там всюду лишь страх, там всюду лишь боль.
Там крепко сжимают в руках автомат.
Там слышен свист пуль, разрывы гранат,
И везде горит земля. Плачет Родина моя.
Здесь я родился, здесь я живу,
Если придется, то здесь и умру.
Но буду стоять, но буду сражаться.
Пусть лучше умру, чем попросту сдаться.
Цена всему этому – слезы и боль.
Прольются те слёзы из неба рекой.
Из маминых глаз и отцовской души.
Они нас ведь ждут, а мы здесь, на войне.
Но все мы вернемся когда-то домой.
Там встретит нас мама словами: “Живой…”
И всех тех ребят, что с нами там были,
Мы помним о вас, мы вас не забыли.
Мы жизни свои не напрасно отдали –
За чистое небо мы все там сражались.
За правду и веру, за наших детей,
За пролитые слёзы отцов, матерей.
За вами мы плачем, за вами скорбим,
и больше войне здесь мы быть не дадим!
Олександр Вознюк, молодший сержант
(загинув 02.03.2017 в АТО)


Невже народ мій – новороси,
Моя земля – не Україна?
Що може бути більш болючим,
Щоб нас поставить на коліна?
Степи широкі й полонини,
Глибокі шахти на Донбасі,
І Чорне море, й гори Криму –
Усе держава славна наша!
І споконвіку тут існує
Народ, що за свободу б’ється
І не вмирає під шаблями,
А трудиться, росте, сміється,
Його бажанню краще жити
Позаздрить будь-яка країна.
І навіть та, що нас сьогодні
Уперто ставить на коліна.
Ніхто вже сумніву не має:
Ми – українці, вільні люди!
І з нами наша правда й сила!
Й допоки світ стоїть, так буде!
Адамович Анастасія


Воїнам, загиблим 05.04.2015 року в селі Широкине
Вчора сміялися і обіймали
Сьогодні вас, браття, уже нема…
Мабуть, тому й повернулась зима
в наші принишклі одразу квартали.
А я ж вам так любо та й ніс надію,
Огранену в рими. І все дарма!
Може, сильніша за віру пітьма?
Може, молитва уже не діє?
Боже, прости мені й запереч –
знаком любові розбурхай вись ти!
“Лахи продайте й надбайте меч!” –
ти ж нам сказав у ці дні колись-то.
Земле моя – Гетсиманський Сад!
Вірних уже ми скількох проспали?!
Воїни-соколи – серед палу…
зламано крила … до брата – брат…
Чом же напуть ви моїх не дослухали,
чом не повірили в Слово, сини?
Завтра весна прийде полем-луками
навіть у чорні безмежжя війни.
Наша мета і священна й свята!
Вже Великдень наш – не за горою.
Скаже Народ: “Не вмирають герої!”
й станете ви ще од смерті вище –
станете ви ще обіруч Христа.
О. Гончаренко


Любі хлопці, вас вітаєм,
Звісно, щастя побажаєм,
Ви ж у нас є ось такі —
Працьовиті та стрункі.
Нехай фортуна посміхається,
А незгода не чіпляється,
Залишайтеся такими
чемними та молодими,
Гарними, уважними,
Ніжними, кмітливими,
Єдиними та неповторними!