Біля братських могил
Не рідшає стрій
Кличе Вічний вогонь.
Плин років не порушить…
Хоча знову поменшало
Срібних сивин,
В серці пам’ять живе,
Зігріваючи душі.
З нагоди СВЯТА ПЕРЕМОГИ!
Травневий день рахує мирні весни,
І ми йдемо до Вічного вогню,
Щоб в день святковий в спогадах воскресли
Ті, хто не зміг зустріти цю весну.
Нехай літа зупинять біг у вічність,
Нехай не кличуть в небо журавлі.
Щоб ветеранам низько поклонитись,
Ми знов до вічного вогню прийшли.
Із року в рік часопис віддаляє
Своїх нащадків далі від війни.
Та травень знов і знову нагадає,
Як із життя ішли його сини.
Буяють мирно квіти на могилах,
До сонця красного метелики летять.
А ті, кому війна зламала крила,
Священним вічним сном в могилах сплять.
Вклоняємося Вічному вогню,
Вклоняємось доземно всім солдатам,
Що міряли дороги крізь війну,
Щоб нам сьогодні мріяти й кохати.
Ми знову прийдемо до вічного вогню,
Рокам ніколи пам’яті не стерти
Про тих, хто пережив страшну війну,
І тих, хто залишивсь в обіймах смерті.
Ми знову прийдемо до вічного вогню…
Із нами прийдуть і онуки й діти,
Щоб ветеранам до землі вклонитись,
Щоб вшанувати їхню сивину.
Нехай Господь дарує їм літа,
Тепло і затишок, щасливі дні безхмарні.
Нехай щороку зелень молода
Встеляє килимом стежки у завтра.
Знову ранок травневий
Білим квітом кружляє,
Ніжний килим зелений
Розстеляє до ніг.
Вітер шепче вітання
І приносить зітхання:
“Знов поменшало стежок
Від воєнних доріг”.
Хоч рідіють колони –
Кличуть друзі далекі,
Та порожнім не буде
Ваше місце в строю.
Посміхається ранок травневий,
Трепет спогадів, потиск долонь…
У сльозинках непрохано-щедрих
Знов виблискує вічний вогонь.
Але поряд надійне плече
І дитячі допитливі очі,
І душа, в якій серце тріпоче,
Що Ваш спогад в майбутнє несе.
Знову Вічний вогонь обпікає серця,
Знову спогад далекий приносить неспокій,
Бо дорогам воєннім немає кінця,
Бо приходять до Вас побратими крізь роки,
Забираючи друзів в останній політ,
Щоб по їхніх стежках вже онуки ходили…
Тільки вічний вогонь об’єднує усіх,
Щоб вклонитися Вам і солдатським могилам.
