Вірш до дня Вчителя


Якби не було вчителя,
То не було, напевне,
Ні поета, ні мислителя,
Ні Шекспира, ні Коперника,
І понині, напевне,
Якби б не було учителя,
Невідкритими залишилися б
Береги Америки.


В цей святковий осінній час
Прийміть побажання від нас!
Хай буде здоров’я міцне, мов граніт,
І з ним Вам прожити не меньше ста літ.
Хай горе обходить Вас стороною,
А щастя приходить і ллється рікою!
Хай кожен день до Вас приходить радість,
І дового десь блукає старість,
Щоб ніколи не старіли,
А душею молоділи.


Ось знову в школу Ви ідете
В цей вересневий світлий день,
Де Ви натхнення це берете,
За що так любите дітей?
У них вкладаєте всю душу
І, як на світі жить, вчите.
Ніщо Вас, вірим, не примусить,
Лишити діло це святе.
Бо Ви народжені для нього,
Мов діти рідні Вам учні,
Ви їх виводите в дорогу,
У світ, на простори ясні.
Й немає більшої Вам втіхи,
Коли уперше малюки
Долають у науці віхи
Й виводять старанно рядки.
І прагнете Ви їх навчити
Як штурмувати висоту
І що в майбутньому робити,
Щоб вся земля була в цвіту.
І за невтомну працю Вашу
Уклін Вам до землі низький,
Прийміть подяку щиру нашу
За труд учительський важкий.
Хай добре Вам весь час живеться
Без горя, смутку та біди,
А галаслива хай малеча
Приносить радість Вам завжди!


Для першої вчительки
Букварі і читанки,
Парти в два ряди.
Наша перша вчителька
В серці назавжди.
Споришева стежечка,
Стежечка-мережечка,
Що водила нас
Ще у перший клас.
Сонце світлі зайчики
Сипле у шибки.
Кришать крейду пальчики –
Пишуть палички.
Добре нам читається –
Вчителька всміхається.
А як хтось не зна –
Хмуриться вона.
Скільки розгадали ми
З нею загадок!
Скільки прочитали ми
Віршів і казок!
Стороною рідною
Дниною погідною
Йшли через покіс
У багряний ліс.
Наша перша вчителька
Інших науча.
Букварі і читанки
Їм вона вруча.
Споришева стежечка,
Стежечка-мережечка,
Інших перший раз
Повела у клас.


Дивлюсь на Вас дитячими очима,
В яких не згасла шана і любов.
Я перед Вами, як малий хлопчина,
Який до школи тільки-но прийшов.
Від перших букв і слова “Батьківщина”
Мене вели в науки дивний світ.
І Вашу ласку чув я щохвилини,
Як промінь сонця чує первоцвіт.
І я мужнів А на обличчі Вашім
Глибокі зморшки викарбував час.
Не треба щастя Вам повнішу чашу,
Ніж гідну зміну виховати з нас.
А як війна пожежами дихнула
І сіяла навколо смерть і жах,
Рука у битвах Ваша не здригнула,
Вона й мені вказала вірний шлях.
Сьогодні тут, як в ті далекі роки,
Я з радістю у школі Вас зустрів.
І як тоді, хлопчина синьоокий,
Готовий слухать правду Ваших слів.
І де б не був я, і про що б не мріяв,
Чи в заметіль, чи як цвітуть сади, –
Мене і досі ласка Ваша гріє,
І перед Вами – я школяр завжди.


Чи в світі є таке мірило,
Щоб зміряти твої труди?
Де джерело, натхнення, сили,
Що сяєш зорею завжди?
Здається – просто: дошка, крейда,
Підручник, зошит, олівець.
А скільки в класі різних в тебе
Вразливих душ, натур, сердець?
А ти їх знай мінливий настрій,
Навчи з любов’ю підійти!
А чи завжди у праці власній
Ти бачиш бажані плоди?
І знову пошуки, турботи,
І вся у них ти поринай,
Бо непочатий край роботи,
І ти зробити все встигай.
І так в дерзанні – рік за роком,
Щоб учням всю себе віддать.
Твоє покликання високе –
Людини душу формувать.
Здається: ти не знаєш втоми,
Та серце не заліза сплав.
Чекає рук твоїх і вдома
Багато невідкладних справ.
Бо дома ти – дружина, мати
І вихователь у сім’ї.
Твої ж бо – три кути у хаті,
Й тривоги за сім’ю – твої.
Та все ж міцніють в тебе крила,
Як бачиш пошуків плоди.
Чи є у світі те мірило,
Щоб зміряти твої труди?


Освітяни й освітянки!
Ми — немов травневі ранки!
Маєм поклик, маєм змогу
Всім освітлювать дорогу:
До мети, до знань, до мрій.
Побажань всіляких — рій.
Та одне сказати мушу
Для шановних громадян:
Щоб не гасло сонце в душах
Освітянок й освітян!


Зі святом дозвольте нам Вас привітати.
Щастя, здоров’я, добра побажати,
Пошани, тепла та й довгого віку,
Кохання і віри, багатства без ліку.
Працюється легко Вам хай і живеться,
А все, що в думках, хай одразу вдається,
З Днем вчителя щиро ми всі Вас вітаємо,
Всього Вам найкращого в світі бажаємо.